adultload.ws

СВІТЛАНА БАНДУРА

(магістрант 2 курсу Педагогічного факультету)

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.

Сучасне полікультурне демократичне суспільство характеризується складною системою стосунків між людьми на засадах взаємної поваги, визнання прав і свобод один одного. Такі стосунки можуть бути забезпечені за умови сформованості діалогічної культури членів суспільства. Тому педагогічна діяльність учителя повинна бути спрямована на організацію в школі такого середовища, яке сприяє накопиченню досвіду діалогічної взаємодії учнів. Цінним у цьому відношенні є науковий доробок В.О. Сухомлинського.

Мета  статті – дослідити погляди  В. Сухомлинського щодо проблеми формування діалогічної культури молодших школярів.

ХРИСТИНА КЛОПОТ

(магістрант 2 курсу Педагогічного факультету)

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

м. Івано-Франківськ

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, доцент Оліяр М.П.

У сучасних наукових дослідженнях риторика визначається як наука про закони публічного мовлення, як майстерність публічного виступу. Загальновизнаним є твердження, що ораторське мовлення являє собою своєрідний різновид інтелектуальної творчості, яка реалізується за допомогою засобів живого слова та одночасно впливає і на свідомість, і на почуття слухача. Розвиток риторичних умінь школярів – тривалий і складний процес, і саме тому його необхідно починати вже в початковій школі. Багато уваги приділяв цій проблемі у своїх творах Василь Сухомлинський.

Катерина Рибальська

(магістрантка, VI курс, Навчально-науковий інститут педагогіки і психології)

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, місто Суми

Кандидат педагогічних наук, доцент Алла Колишкіна

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку української держави все більше уваги приділяється пошуку перспективних підходів до вирішення проблеми гуманізації процесу навчання, стимулювання пізнавальної активності учнів, накопиченню досвіду творчої діяльності. Тому перед школою, сім'єю, суспільством постає завдання виховання гуманної людини, яка у своїй діяльності зважатиме на інтереси інших, цінуватиме особистість кожної людини. Яскравим прикладом розв'язання даної проблеми є педагогічний досвід вітчизняного педагога В. О. Сухомлинського, творча спадщина якого має велике теоретичне і практичне значення в освіті.

Семененко Ірина

(студентка ІІІ курсу)

ВКНЗСОР «Лебединське педагогічне

училище імені А.С.Макаренка»

м.Лебедин

Науковий керівник – викладач-методист,

викладач вищої категорії – Мандрико Т. В.

Постановка проблеми. Для відродження України, національної свідомості народу, науки й культури велике значення має творча спадщина видатних педагогів і методистів. Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918–1970). Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань був передусім учителем української мови й літератури і ставився до слова, як до головного інструменту навчально – виховного процесу. Головне завдання словесника, за його переконанням, – це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духов­ного світу дитини. Адже рідна мова – одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови – це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху» [4]. Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо.

Слюсар Діана

(студент, третій курс, педагогічний факультет)

Ізмаїльський Державний Гуманітарний Університет,

місто Ізмаїл

Науковий керівник :доктор пед. наук ,професор Кічук Надія Василівна

Загальновизнано науковцями , що педагогічні ,публіцистичні та літературні праці й учительський досвід В.О. Сухомлинського знач­но вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педа­гогіку України новими положеннями і думками.

Вивчення і аналіз педагогічної спадщини видатного педагога засвідчує проте,що творчість Василя Сухомлинського, починаючи з 1950-х років, привертала увагу не тільки освітян, а й усієї громадськості. Про масштаби вивчення й розповсюдження творчого доробку педагога-новатора свідчать матеріали трьох бібліографічних покажчиків, підготовлені дружиною Ганною Сухомлинською і донькою Ольгою Сухомлинською . Ще за життя педагога в періодичних виданнях з'явилися публікації, в яких аналізувалися його здобутки. При цьому одні вчені високо оцінювали ці досягнення (О.  Губко, Ф. Кузнєцов,  Є. Лебедєв, А. Левшин, С. Соловейчик тощо), інші – висловлювали критичні зауваження ( В. Кумарін, Б. Лихачов та ін.). У 90-ті роки XX ст.( за визначенням О. Савченко) сформувався окремий напрям в історії педагогіки – «сухомлиністика», який, репрезентує праці,в яких досліджуються і поширються творчі ідеї О.Сухомлинського. Цей напрям об'єднав передусім педагогів України, а також Росії, Вірменії, Греції, Китаю, Німеччини та інших країн. У рамках цього напряму швидкими темпами зростає кількість публікацій, у яких висвітлено життя, діяльність та маловідомі аспекти педагогічної системи В. Сухомлинського. Розгортання предметного поля педагогічної науки в цьому аспекті зумовило необхідність їх систематизації, а також проведення педагогічного аналізу, що сприятиме визначенню місця цих досліджень у сухомлиністиці, встановленню напрямів подальшого вивчення спадщини В. Сухомлинського. Розв'язати ці завдання можливо шляхом проведення історико-педагогічного пошуку, що стає невід'ємною складовою загально-педагогічних досліджень.[1]

Аналіз наукових праць вітчизняних педагогів, присвячених вивченню педагогічної системи В. Сухомлинського, дозволяє простежити загальні тенденції розгляду його педагогічних поглядів та внеску у вітчизняну і світову педагогічну скарбницю.

Юлія Фещенко

(студентка ІV курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – д. п. н., професор О. М. Ткаченко

Актуальність дослідження. Найвідповідальніший і найбільш хвилюючий етап у житті дитини 6–7 років – перехід із дошкільного навчального закладу до початкової школи. Зазвичай цей період пов'язаний не лише з набуттям дитиною нового статусу, відкриттям у собі нових можливостей, а й із труднощами, які виникають у неї при входженні у нове соціальне середовище, зміною провідного виду діяльності. Від успішного розв’язання цієї проблеми залежить адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальною діяльністю і, як наслідок, формування всебічно розвиненої особистості. Саме тому готовність до школи є актуальною проблемою сьогодення.

Більшість дітей бажають іти до школи, і це дуже важливо, адже така потреба «відкриває» смислову сферу індивіда, робить її гнучкою і чутливою до нових соціально-значущих впливів і змін. Однак давно вже у психології відомий факт, що бажання першокласників є дуже поверхневими і необґрунтованими: дитина хоче оволодіти новою соціальною роллю («школяр»), яка приваблює своєю зовнішньою атрибутикою та ритуальністю. Тому перед тим, як відправляти дитину до школи, потрібно обов’язково підготувати її до відповідального кроку, адже саме від цього залежить успішність її навчання, якість формування освітніх компетентностей дитини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему готовності дитини до школи, різні її види розглядали у своїх працях такі науковці, як Л. І. Божович, Л. А. Венгер, Д. Б. Ельконін, О. В. Запорожець, Н. О. Головань та ін. Особливе місце ця проблема займає у творчій спадщині В. О. Сухомлинького. Видатний вітчизняний педагог звертає увагу на мало вивчений різновид готовності дитини до школи – трудову.

Мета статті: вивчити погляди вітчизняного педагога В. О. Сухомлинського на трудову готовність дитини до школи.

Анастасія Гаріфулліна та Олена Байбароша

(cтуденти ІІI курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник — викладач Наталя Андросова

Постановка проблеми. У зв’ язку з реформуванням освіти в Україні усучасних школах актуальною є проблема адаптації першокласників до навчання в школі. Період адаптації першокласника до нового кола спілкування, до шкільного життя, до збільшення фізичного та емоційного навантаження. Учень має пристосуватись до умов навчально-виховного процесу, адаптуватися до нової для себе систематичної навчальної роботи, вимог класно-урочної системи, соціального середовища дитячого колективу, вимог, які висуває вчитель. Маючи багато нових шкільних обов’язків, він повинен ретельно й разом з усім класом працювати на уроці, бути стриманим, вчасно готувати домашні завдання та долати певні труднощі навчання.

Навчально-виховний процес у школі ставить перед першокласником низку вимог, а саме: пристосування до заданого темпу уроку, швидкої зміни видів діяльності, потреба вставати та відповідати на запитання вчителя та ін.

Аліна Кісіль

(студентка ІІІ курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені В. Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – Наталя Андросова

Постановка проблеми. Ідеї видатного педагога-гуманіста В. Сухомлинського є своєчасними, залишаться актуальними для педагогічної теорії та практики ще тривалий час, виступаючи своєрідним гаслом школи майбутнього. На сьогодні завдання творчо реалізувати його ідеї, принципи, методи в початковій школі – одне з ключових завдань освітнього простору. Яскравим прикладом розв’язання зазначеної проблеми є педагогічний досвід Кіровоградської загальноосвітньої школи I ступеня «МРІЯ», опорної школи міста та області щодо творчого впровадженню педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського.

Формулювання цілей статті. Мета нашої статті – розкрити ключові ідеї, методи, форми, засоби роботи В. Сухомлинського і показати їх актуальність і практичну реалізацію у навчально-виховному процесі сучасної загальноосвітньої школи першого ступеня, зокрема на базі однієї з шкіл, де ми проходили практику.

Віти Лимар

(студентки ІІI курсу факультету педагогіки та психології)

Кіровоградський педагогічний університет

імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник – викладач Наталя Андросова

Постановка проблеми. Початок навчання дитини в першому класі – складний і відповідальний етап. Адже дуже багато змін відбувається в житті дитини. До важливих змін, які притаманні молодшому школяреві, можна віднести зміни, що пов’язані з характером його спілкування з оточуючими людьми. Центральною фігурою стає вчитель, який виступає авторитетом. Також необхідно розуміти, що у маленького дитячого суспільства теж є свої важливі проблеми – проблеми в спілкуванні, проблеми з уроками, проблеми з вчителем. Найчастіше в перші дні вересня школяр перебуває у відмінному настрої, він радий новим знайомствам, новим заняттям. Але з кожним днем зростає навантаження, вчителі роблять зауваження і бажання до навчання зникає.

Аналіз останніх досліджень. На сьогоднішній день проблема адаптації дитини до школи є дуже важливою та актуальною. Здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури з окресленого питання та самого поняття "адаптація"у дослідженні О. Кочерги та М. Пристанської. Проведення спостереження за адаптацією учнів протягом першого тижня навчання дитини у школі.

Валерія Опара

(студентка 4 курсу психолого-педагогічного факультету)

Криворізький державний педагогічний університет, м. Кривий Ріг

канд.пед. наук, доцент – Ніна Білоконна

Постановка проблеми. Важливість виховання толерантності, як однієї із якостей гуманної особистості пов’язана з тим, що сьогодні перед суспільством в першу чергу постають цінності і принципи, необхідні для його загального виживання і вільного розвитку, тобто стратегія ненасильництва, терпимості до чужої позиції, цінностей, культури, ідеології, необхідності до взаємного порозуміння, пошуку компромісів у вирішенні будь-яких питань.

Толерантність – важлива моральна якість особистості, завдяки якій спілкування між людьми стає виваженим, що сприяє знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації. Це уміння жити в мирі і терпимості до різних людей, вірувань, позицій, здатність відстоювати свої права і свободи і при цьому не порушувати права і свободи інших, готовність до конструктивної взаємодії та взаєморозуміння з людьми, незалежно від їхніх поглядів і поведінки як основи цивілізованих стосунків

Більшість науковців схиляються до думки, що толерантність потрібно виховувати у дітей з дошкільного віку. Проблема гуманних взаємин дошкільників у науковій літературі (Д.Ельконін, О.Запорожець, В.Котирло, О.Кононко, М.Лісіна, Т.Поніманська, Ю.Приходько та ін.) розглядалася у різних аспектах.

У молодшому шкільному віці закладаються вихідні моральні цінності, норми, відбувається розуміння цінності своєї постаті та інших людей, виховується толерантність, почуття солідарності й прагнення до співробітництва. Завдяки пластичності нервової системи, відкритості впливу дорослого, молодші школярі інтенсивно засвоюють різні знання про навколишній світ, починають активно засвоювати цінності суспільства, знайомитися з соціальними ролями (Ш.Амонашвили, Л.Виготський, ГЛюблінська та ін.). Надзвичайно важливими є урока літературного читання, на яких вивчаються твори Василя Олександровича Сухомлинського.

Аналіз останніх публікацій. Ідеї толерантності обґрунтовані в працях видатних філософів, соціологів та педагогів. Проблема толерантності наприкінці XX і початку XXI століття виступає як одна із важливих у сучасній педагогічній науці. Проблеми толерантності, безконфліктності, тактовності перебували в полі зору таких вітчизняних дослідників, як О.Алексюк, Т.Алексєєнко, О.Безпалько, А.Капська, А.Макаренко, О.Савченко, В.Сухомлинський. Серед учених, які суттєво вплинули на розвиток проблематики виховання молоді в дусі толерантності, слід назвати І. Беха, А.Мудрика, О.Рибака, О.Сухомлинську. Разом з тим, недослідженим аспектом взаємин дітей молодшого шкільного віку є формування толерантних стосунків у навчально-виховному процесі.

Мета статті полягає у виявленні можливостей творів Василя Сухомлинського щодо формування толерантності молодших школярів.